Намір! - Страница 50

Друге – я зібрався провернути певний маневр, який саме – наразі не скажу, щоб не розсіяти намір. Цей фінт покликаний викрасти Гоцу з поля зору усіх цих так званих друзів, котрі обплутали її своєю липкою увагою, яку потім доведеться нігтями, з кров’ю віддирати від шкіри довгими безсонними ночами.

(коли ми вже будемо разом, разом)

– Це єдина річ, якою варто займатися, – пояснював я Гоці, не засвітивши поки що всіх карт. – Відкривати для себе Світ таким, яким він є, у всьому різноманітті досвідів. Не ховатися в маленькому закутку, – я обвів рукою приміщення кафе, де ми сиділи, хоч мав на увазі набагато більше, – не ховатися у закутку, а вийти на відкриті простори. Інші світи. Великі, недосліджені. Нові закономірності. Інші, ніж земні, принципи взаємодії. Для творчої людини кращого, ніж відкривати нове , годі й придумати!

Мені самому забивало дух, коли я уявляв, наскільки далеко можна зайти цим шляхом. Це ж, по логіці речей, одного дня навіть не захочеться повертатися… Нескінченна таємниця, перед якою все, що б я не знав і не передбачав – тільки нікчемний мізер.

О сила! Які обрії, які дистанції до подолання!

10

Гоца, натомість, реагувала не так ентузіастично. Радше тримала свою думку при собі – ці дівчата завджи сприймають нове з недовірою. Зате потім – ого-го, тільки тримай, щоб не втекла.

На доступних прикладах я демонстрував їй ірраціональний аспект світу. Головним я вважав донести їй думку, що видима причина і видимий наслідок – це дві незалежні події, скріплені нашою волею. Ми часто сиділи у кафе і спостерігали за людьми, а я при цьоьму давав Гоці коментарі з позицій волі.

– О, супер! – вигукнув я одного разу, коли офіціантка Юля ледь не полетіла шкереберть зі сходів. Я підбіг до неї і спитав, чи вона не травмувалася.

З переможним виразом повернувся до Гоци, що сиділа за столиком біля вікна.

– Тільки що стався гарний приклад. Логічно припустити, що офіціантка просто перечепилася за п’ятку, і тому втратила рівновагу, чи не так?

Гоца погодилась, що так, все вельми просто і логічно.

– Це, – продовжую, – з погляду предметного матеріалізму, могло трапитися з кожним і будь-де. А з погляду часового матеріалізму стає очевидно: Юля вже третій день підряд кладе у чашку з кавою по три ложки цукру, замість одної, як це робила завжди. Між іншим, класти три ложки цукру вона почала після того, як посварилася з товаришем. Кожен, хто відчуває брак соціальної енергії любові, їсть багато солодкого.

Далі я доступно розжував Гоці, що додатковий цукор у метаболізмі системи створив певий тиск на сукупнісь пам’яті, яку ми називаємо «Юлею», причому вплив був такий, що вивів систему з рівноваги. Щоб компенсувати тиск з одного боку, система прогнулася в інший, що в результаті, у формі речових об’єктів виглядало як ситуація нерівноваги на сходах. А поскільки Юля була невиспана, тобто, процеси були позбавлені достатнього палива свідомості, вона ледь не розбила собі носа. Якби було більше уваги, цього не сталося б.

– Хіба не простіше сказати, що Юля спіткнулась, бо не виспалась?

– Ні, це невірно. Юля постала перед ймовірністю спотикання, тому що клала забагато цукру до кави. Тобто, вона ввела фактор нестабільності, і в конкретний момент система процесів «Юля» опинилася пере вибором – спотикатися чи не спотикатися. Недосипання забрало енергію, необхідну для того, щоби могти вибрати варіант «не спотикання». Інші фактори зумовили конкретний час і місце можливої нестабільності.

– А якщо сказати коротко: була б уважна – не спіткнулась?

– Хм, а я про що говорю? Але цю уважність ще треба вибороти. Вона ж уся розкладена по процесах! От тобі й перше завдання додому: з’ясуй, на що ти витрачаєш час впродовж дня. Встанови, що тобі потрібно, а що не потрібно, і позбудься зайвого. Економ час – він і є мастилом, яке обертає світ.

– До речі, – додав я. – Ти ж не думаєш, що Юля посварилася просто так, без причини?

11

В такому ж дусі можна було вести повчальні бесіди ще довго й безболісно. Я розумів слабку сторону моїх відвертостей – вони Гоцу ні до чого не зобов’язували. І то було зле. Тому що я хотів її негайної участі, активної позиції.

«Поступово. Не все нараз», – вмовляв я сам себе.

Та тільки біда – наш спільний час підходив до кінця, а Гоца ще в реальну роботу ні ногою. Тільки слухала, розвісивши вуха (вибач мені, дорогенька, що так говорю). Це була моя провина, сам поставив свою агітдіяльність у непродуктивне русло.

Не бажаючи того, я почав піддаватися паніці. Це змушувало гарячково шукати більш радикальних способів ініціації.

Для того, щоби телепортнутися в інший світ – ну хоча б у світ червоного – необхідно й достатньо накопичити вольовий заряд, еквівалентний сорока-сорока п’яти рокам інтенсивного усамітнення у безлюдній місцевості за умови чітко сформульованої цілі та пристрасного прагнення до успіху. Цей спосіб повільний і нічого не ґарантує. З іншого боку, людина, яка підписується на експеримент завдовжки в сорок років, мабуть, не з тих, хто шукає ґарантій, еге ж?

Ключовий момент наступний – аби вся наявна в людини увага на мить зосередилася в єдиній точці часу-простору. Такий стан можна означити як повноту волі. Коли повнота волі досягнута, доступні всі чудеса, про які я розповідав Гоці. Скажімо, у стані тотальної зібраності варто лише подумати про ту ж таки Африку, і ти опинишся у помисленому місці фізично . Можна помислити і не про Африку. А про світ писанок, припустимо. Теж нівроку проковбасить. Спробуйте. Не виходить?