Намір! - Страница 45

Гоца кивнула і джеркнула для забави запальничкою. Я забрав у неї запальничку, щоб не відволікалася.

– Почну з поетичної преамбули. Подивися навколо. Світ появляється під нашими поглядами. Якщо ти міняєш свій погляд зі сумного на веселий, світ теж міняється зі сумного на веселий. Якщо одна людина бачить світ по-іншому, ми кажемо, що вона дивна, або що людина збожеволіла. Якщо мільярд людей бачить світ по-іншому, ми називаємо це іншим світоглядом.

– Ти про китайців? – спитала вона.

– Ні, я про інше. Чим більше людей підтримує твій погляд на світ, тим більше ти починаєш вірити, що світ і справді такий, яким ти його бачиш. Хоча, як я вже казав, таким є тільки твій погляд. Світ є сумою фактів, щодо яких ти можеш міняти сприйняття. Свобода кожної людини визначається кількістю фактів, сприйняття яких вона може міняти без шкоди для себе. Факти різняться за глибиною наближення до дійсності. Не всі речі, які ми звикли бачити, насправді існують. При нагоді зверни на це увагу. Теоретично, ми можемо сприймати найглибші факти дійсності.

– А практично?

– Практично ми завжди будемо сприймати тільки відображення свого погляду. Світ виглядає таким, яким ми звикли його бачити, виключно з одної причини. Наш погляд на глибинні факти дійсності приклеївся до цих фактів. І цілий світ для нас можна описати одною фразою: “само собою зрозуміло”. Ми зробили наш погляд на світ таким, що світ здається вершиною банальності. Вслухайся в саме слово: дійсність . Відразу ж хочеться додати: сіра . Такі асоціації існують у мільйонів, мільйонів громадян. Але це їхній вибір, Гоцо, поставмося до нього з повагою. Нам із тобою важливо ось що: людина здатна поміняти погляд на світ. Спочатку в малому. Досить рік щодня повторювати собі: “Я не знаю, що таке світ”, і прокляття ослабне. Ти зможеш поглянути на себе свіжим поглядом. І зрозуміти – знову дивитись на світ як на сіру дійсність немає причин.

Так долається магія натовпу. Так ти робиш своє сприйняття актом волі. По ходу зауважу: коли ти відірвешся від гіпнозу натовпу, ти не станеш знати світ краще, ніж вони. Навіть навпаки – ти усвідомиш, що у власних судженнях про світ помиляєшся і ти, і вони. Але натовп це не визнає в жодному разі. Отже, далі вам не по-дорозі. Думаю, тобі знайома така ситуація. Точка нуль.

Гоца промовчала. Та щось у її позі мовби давало відгук на мої слова.

– Люди бувають різні, і точки нуль досягає чимало людей. Ця точка є нульовим рівнем свободи. Як тут хто поведеться, залежить від самої людини, від її характеру. Може, вона піде бити вітрини і срати посеред вулиці. Може, вона піде вбивати і різати. Може, вона почне проповідувати. Може, втече у пустелю. Може, залишиться там, де була. Все дозволено. Немає нікого, кому ти потрібний. Немає нікого, хто за тобою стежить. Старшого Брата не існує.

Якщо в людині б’є непідробний інтерес до життя, якщо вона по натурі дослідник, а серцем художник, опинившись поза натовпом, вона подумає приблизно таке: “Наскільки сильно я можу не знати світу? Як сильно мої уявлення про Дійсність можуть відрізнятися від реального положення речей?”. Від того, наскільки тверезо та послідовно людина буде переносити маленьке одкровення точки нуль на всі інші ділянки свого досвіду, залежить, як далеко вона справді зможе заглибитись у природу існуючого .

– Зачекай. А якщо насправді немає ніякої реальності? Якщо насправді немає взагалі нічого і немає куди заглиблюватись? – спитала Гоца.

– Твоє “насправді” означає, що є правда і є омана. Звідки тобі відомо, що це так? Звідки тобі відомо, що в такі поняття можна прикласти до дійсності? Пам’ятай: ми не знаємо, що таке світ. Ми не знаємо, що таке дійсність. Все, що ми знаємо – тільки наше суб’єктивне сприйняття.

– Ну, а я про що говорю? Питаю ще раз: якщо все це ілюзії, і за межами суб’єктивного сприйняття немає нічого?

– Тоді я повторю ще раз: я не знаю, існує щось за сприйняттям чи існує щось перед сприйняттям. “За” і “перед” – поняття, породжені особливостями самого сприйняття. Сприйняття можна поміняти так, що від твоїх “за” і “перед” не залишиться й сліду. Тому напевне я знаю тільки одне – я сприймаю. Це факт. Все інше під знаком питання. Поскільки все, що ми будемо знати про світ, залишиться тільки нашим сприйняттям світу, давай приймемо це теж як факт.

– Тоді взагалі, виходить, немає на що спертися в такому світі, – сказала вона. – Нема куди йти. Одні фантоми, лабіринти…

– Так. Залишається тільки воля. Ти переносиш вагу з логіки на волю. Логіка – це магія натовпу. Вона діє доти, доки ти не зміниш погляду. Опинившись за точкою нуль, ти усвідомлюєш: кожен твій вчинок завжди був, є і буде актом волі. Доки ти не усвідомиш цього, твоєю волею будуть маніпулювати маги натовпу. Я знаю, ти вже досягала точки нуль. Пригадай: зробити крок у бік – це і було вольовим рішенням.

– Звідки ти знаєш, що це було саме актом волі? Може, це було щось інше.

– Я не знаю, чи це було саме «актом волі». Таким словом я називаю те зусилля, що об’єднує тебе зі світом і допомагає тобі діяти в ньому. Це зусилля в основі кожного вчинку. Якщо ти помітила, гола логіка та розумування самі по собі нічого змінити не можуть, вони тільки направляють волю. Якщо хочеш, можеш назвати це палкою, або рибою, мені все рівно. Те, що я називаю «волею», є елемент Дійсності. А Дійсність немає ні назв, ні імен.

Чим глибше ти приймаєш факт, що не знаєш світу, тим все навколо робиться дивнішим і дивнішим. Речі перестають бути собою. Світ ніби стає ширшим. Ти вчишся дихати на повні груди. Ти даєш розуму завдання: знаходити точки дотику зі світом, де в тебе залишилися старі уявлення про дійсність. Кожного разу, коли ти в житті робила якийсь вчинок, ти кодувала частину свого світу певним світоглядом. Ці закодовані ділянки – сліди прикладання волі. Воля несе цей код, тому що воля підтримує світогляд. Поганий той світогляд, де немає місця для волі. Такий світогляд рано чи пізно перетворюється на в’язницю. Ти повинна поглянути на старі речі новим поглядом, розкодувати їх.